Осінь знову дає позолоту лісам,
Розсипає намисто червоне,
І зелена краса, наче свічка, згаса
У жевріючих жовтня долонях.
Скільки нині часу нічка в дня позича,
Сонце спати зарано лягає.
В небі місяць ясний, мов шматок калача,
Пахне медом і добрим врожаєм
Вже й левади вдягли калинові вінки.
Хилить вітер гінкі верболози.
У блакиті качок галасливі рядки
Вже віщують близькі нам морози.
А вже вітер підхоплює зморений лист,
Розстила килими пурпурові,
І гряде листопад.І гряде падолист.
І буття обновляться основи...
1987
Жовтневий станс
© Copyright: Ангелина Соломко, 2020
Свидетельство о публикации №120110404313
Свидетельство о публикации №120110404313
Рецензии