Енлонавт

        Я тріпатися не стану
І брехати, теж не звик.
А було: мій кум по п’яну,
Був-як-був, та хутко зник.

Гомоніли довго люди.
Наш народ дай бог, ще з тих:
Перекрути… перегуди
І, нарешті, гамір стих.

Раз дивлюся передачу
В телешоу. Про УФО.
Бачу, кум мій там, неначе
Він літає… ну, фуфло!

Там, у них, інертний атом
Підіймає енлоліт.
Кум на ньому енлонавтом,
По Вселенському : косміт.

Брався сон. Ставало дремно.
Тлів мій розум вдалині…
Я й кажу вам достеменно
Те, що марилось мені.

Почуття моє – смиренне.
Вже таке було не раз …
Глядь, а кум мій коло мене,
А під кумом  –  «унітаз».

Я до кума : – Де ти? Як ти?
 — Та, от так… Тобі – привіт!
В мене ще немає яхти.
Маю ж свій енлеоліт.

А надія, збутись – мусить!
Менi може повезе
І мене у світ відпустить
Рай-планета Галізе.

 — Ну що ж, куме,
                вип’єм, друже?
Я кажу: – є добрий ром!
Ні, відказує, не п’ю вже,
Я ж , як бачиш за кермом.

Не буває ж – тут і зразу!
Треба мати ціль ясну
Так, щоб нам побути разом,
Я тобі влетів до сну.

Ні-ні-ні! Ні в якім разі –
Він не пив й не нюхав ром,
Примостивсь на «унітазі»
І чкурнув!  Аж пил стовпом!

І я теж не п’ю заквасу
Бо горілку пити — глум!
Тож, пишу я час від часу
Все, про все, що йде на ум.