а осiнь знов
невпинно, і так звично,
плете ріденьку павутину,
а місяць заглядає у вікно,
серед терен,
знайшов стежину.
Дарма, що дощ, пташиний грай,
в світ далекий лине
і тихе-тихе «Прощавай,»
сльозою на калину.
Свидетельство о публикации №120110410365