а осiнь знов

А осінь знов,
невпинно, і так звично,
плете ріденьку павутину,
а місяць заглядає у вікно,

серед терен,
знайшов стежину.
Дарма, що дощ, пташиний грай,
в світ далекий лине
і тихе-тихе «Прощавай,»
сльозою на калину.


Рецензии