Твердіє рука, що зімкнулась в кулак поступово,
Всередині біль, рикошетом від серця, дістав.
Не треба ні притч, ні всіляких повчань, ані слова,
Нехай буде так, проросли десь між нами міста.
І кожен мовчить, безумовно, сьогодні все стерпить,
Самотньо доп’є до кінця рознуртований біль.
Горять небеса і востаннє всміхаються верби,
Хурделить постійно в душі, не радіючи більш.
Зима, неминуче, загасить колишні зізнання,
Вона і коханка, й повія, дружина на ніч.
Уперто до вух лізуть, вкотре, чужі заклинання,
То голі й холодні, то в дуже яскравім вбранні.
21:26, 03.11.2020 рік.
Зображення: http://zograf.ru
Рикошетом вiд серця
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2020
Свидетельство о публикации №120110309795
Свидетельство о публикации №120110309795
Рецензии
