На мирськiм помостi...

Як страшно, коли все занепадає,
Ворота хиляться, покрівля протікає,
Коли господарі пішли до раю –
Скрізь сон зі смутком, темрява гуляє…

Де затишно колись було та мило,-
Все згорбилося геть та постаріло,
Колодязь та басейн зовсім безводні,
Будівлі на подвір’ї всі холодні…

Вірний Сірко, не витримавши лиха,-
Ще довго скавучав у будці тихо,
А потім з безпорадністю безсило
Пішов до кладовища, на могили…

Таке життя,- його нам не змінити,
Вік, поки Бог дарує,- треба жити,
Бо кожному своє на цьому світі
У радощах та смутку, навіть, митті…

Якими можемо так дорожити,
Світ пізнавати, близьких в нім любити,
Квітучостю стелити всю дорогу
Ще змалку від батьківського порогу…

Бо прийде час і буде вже запізно
Карати за життєві втрати слізно,
Коли покаже злет пташина зграя,-
Безмежна височінь з небесним раєм…

Залишиться все на землі надбане,
Що було необхідне та жадане;
Не плакатиме більше серце гірко,
Тільки душа палатиме, як зірка…

На білім світі, на мирськім помості
Хоч ми господарі життя,- всі гості,-
Знать сьогодення – чемно цінувати,
Не брати, а побільше віддавати…

Тож, поки є ще змога,- схаменуться,
До Господа з молитвами звернуться,
Щоб мати праведне людське обличчя
Сприйняти суд поштиво, потойбіччя.