Дмитро Чистяк - Вечiр мiсячних сонат - En

І прийде вечір місячних сонат
Дитячим болем самітних ночей,
Високим страхом світлого надзим’я,
І ти здригнешся, ставши світлотінню
На сірих мурах, і перетечеш
Легкою цівкою у гирло річки,
Якій межею стало джерело,
І не пребуде більше задзеркаль,
Проступить сіль нестерпним шумовинням
І чорнотою дна пообростає –
Тут, мінячись, не старіє земля,
Промінячись, темнота не минає,
Весільне не загоїться цвітіння –
І з ночі згірклих місячних сонат
Ти видибаєш молодим промінням
Від саду й до останньої сурми.

And the evening of lunar sonatas will come
With a child's pain of solitary nights
With a high fear of light early winter
And you will tremble, becoming a chiaroscuro
On grey walls, and you will flow
By an easy stream in the mouth of the river,
Which is limited by a source

And there will be no through the looking glass
Salt will ooze by an unendurable foam
And will grow over the blackness of bottom -
Here, changing, earth does not get older
Radiating, darkness does not pass
Wedding flowering will not heal   -
And from night of bitter lunar sonatas
you will get out with a young ray
From a garden and to the last furnace.

(c) Dmytro Chystyak
(c) translated by Maryna Tchianova