Олександр Шумiлiн - На перетинi зим - En

На перетині зим і дощів, захололих ще з осені,
між висоток до неба прозорих під небом зрощених,
розіллється гарячий метал жовтокулий розтоплений
і розтопиться лід як гріховність, по сповіді, прощених.
Так ніхто не кохав, як кохає весною проміння
(того дикого сонця, що спало взимі, що упало на кригу)
ті під снігом столичні дахи, те замерше столичне каміння
і лютневих холодних людей попри їх гормональні зриви.
І від звично простого, як олівець, асфальту,
від широких калюж де розчиниться кров зимова,
відібється проміння, зробивши подвійне сальто,
і між нами піде і вперед поведе
як розмову.





On crossing of winters and rains getting cold yet from an autumn,
between high-rise buildings transparent, sky-high, spliced under the sky,
the hot metal of yellow bullets will spill
and ice as sinfulness will melt, of people after confessions, forgiven.
So nobody loved, as loves ray of spring
(of that wild sun that slept in the winter, that fell on ice)
those under snow capital roofs, that steady capital stones
and the February cold people without regard to their hormonal derangements.
And from usually simple, as a pencil, to the asphalt
from wide puddles where winter blood will dissolve
A ray will reflect, doing a double flip
and between you and me it will go and will lead forward
as conversation.

(c) Olexandr Shumilin

(c) translated by Maryna Tchianova