Олександр Шумiлiн - Визнай - En

Визнай, ти зовсім не знаєш чого вона хоче,
Куди надсилає потоки густі електронних листів,
І що вона думає, дивлячись просто в очі,
Вбиваючи в землю хрести.
Кожен її монолог – досконала сповідь,
Кожен прихильник – майже коханець, і завше друг,
Вона, ніби вершник тримає тебе за повід,
Гладить по спині, годує тебе із рук.

Визнай, коли ти щораз задихався на дні кімнати,
Слав есемески друзям про біль і холодний час,
чорна примара її стояла німим прокляттям
і малювала щасливих вас.
Ти опирався, руки крутив, писав передсмертні записки,
Повій купував на смердючих вокзалах, нічних шосе.
І коли «Куда єхать?» уже не питали таксисти,
Ти собі говорив: «Хлопче, тихіше, бачиш, тебе несе».
Тоді, пам’ятаєш, ранки ножами зривали душевні рани,
Спирти кислотним дощем палили газони твоїх слизових,
А коли ти дивився в вікно очима ув’язненого тирана,
У склі відбивались білки, як міста, потоплені у крові.
Визнай, ця жінка тебе визначала, як ікс визначає ігрек,
Як лисий сержант визначає мішені своїх ракет,
Як діти, зелені від косяків і еротичних ігрищ,
Визначають майбутнє, в принципі, всіх у світі планет.

Тепер - ти один, у тебе ні шансів, ні цигарок, ні зброї,
і ніч твою сни пробивають щораз кольоровим блиском...
ніби ти йдеш з лікарні, вкотре знявши побої,
і осінь тебе закидає ЇЇ електронним листям.


Admit, you quite not know what she wants
Where she sends streams thick electronic letters
And what she thinks, looking simply in eyes
Putting crosses into the earth.
Every her monologue is a perfect confession
Every supporter is almost a lover, and always a friend
She, as though a rider holds you on a leash,
Pets on a back, feeds you from hands.

Admit, when you each time strangled on the bottom of room
Sending sms to friends about pain and cold time,
a black ghost  of hers stood  like a mute curse
and was drawing you when you were happy.
you opposed, twisted hands, wrote deathbed messages
 bought whores on stinking train stations, night highways.
And when "Where are we going"? taxi-drivers did not ask already
you talked to yourself: "Guy, quieter, see,  you get carried away''
Then, remember, mornings blew off spiritual wounds with  knives
The lawns of your mucous membranes  were burned with an acid rain of alcohol
And when you looked through a window with the eyes of the celled tyrant
The scleras were reflected in glass, as the cities scuppered in blood.
Admit, this woman determined you, as X determines Y
As a bald non-commission officer determines the targets of the rockets
As children, green with pot and love games,
Determine the future, in principle, of all the planets in the world.

Now you are alone, for you there are neither chances, nor cigarettes nor weapon
and dreams break through your night each time  with a coloured brilliance...
as though you walk from a hospital, once again  having taking off beatings
and an autumn throws  HER electronic leaves into you.

(c) Olexandr Shumilin

(c) translated by Maryna Tchianova