Вибач за те, що нестерпна,
Мабуть тому ми не разом.
Ти дарував мені крила,
Я - тільки свої образи...
Вибач, не можу забути,
Хочу тебе до нестями.
Сльози мої, то спокута
Того, що втрачено нами...
Лину до тебе душею,
Прагну твоєї любові,
Знаю -не бути твоєю,
Та і не буду чужою...
Згадуй мене хоч нечасто,
Було ж між нами й прекрасне.
Ти- моє втрачене щастя,
Я - твоє сонечко ясне...
***
© Copyright: Елена Калачова, 2020
Свидетельство о публикации №120110205436
Свидетельство о публикации №120110205436
Рецензии