Немов легкий метелик у вікні,
тріпоче, б'ється в серці давній спомин....
За божим задумом він мав би стати болем,
Тому напевно й боляче мені!
Я випила цей келих і до дна
немає в серці ні жалю ні щему,
вже не боюсь цю підіймати тему,
Все бАйдуже і осінь і зима...
Мене вже не бентежить білий сніг
і жовте листя, що кружля поволі,
я не боюсь ні долі, ні неволі,
нема переді мною трьох доріг....
Коли це сталось я і не збагну,
мене хтось ніби посадив у сани
і довго мчав життям, немов лісами
і лИшив в царстві сніговім одну...
2.11.20
Как в сказке...
© Copyright: Людмила Прилуцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120110203856
Свидетельство о публикации №120110203856
Рецензии