Холод рук

На шиї холод відчуваю твоїх рук,
відлунням віддається стукіт в скронях,
ми з несумісних створені сполук,
тому стискаєш, мов капкан, свої долоні:
кисневий голод розбиває тіло вщент -
не маю сил відвести погляд, музо...
в моїй пустелі ти завжди була дощем,
проте я більше не в полоні цих ілюзій.

Минає все - прийшов, мабуть, й наш час,
занурилися з головою в божевілля,
ховаючись під масками сумних гримас...
мине і це - ми станемо нарешті вільні
один від одного на ту коротку мить,
коли гадатимеш, куди б себе подіти
від факту очевидного, що так гнітить:
тебе чекатиму завжди й на тому світі.

Тому не зупиняйся, не жалій мене,
без страху вкотре я свою приймаю кару,
але не забувай - тебе наздожене
холодним подихом з пітьми моя примара,
та це все буде потім, а наразі тут
боюся наполохати думок принишклих зграю,
поки навколо шиї твоїх пальців спрут
затягує мене в свої обійми і вбиває...