Похмурий ранок сіється дощем
В останній день жовтневої пори.
І жовтим листом, начебто плащем,
Накрило всі бульвари і двори.
Вповзає сум у вулиць пустоту,
У ній стихає навіть шум авто.
Й будинків прикриває наготу
Туману сіре зношене пальто.
Минулих днів залишилась лиш тінь
Чи спомин, що у пам’яті зрина.
І все відчутніш у повітрі тлінь,
Бо скоро пануватиме ж вона.
Яскраві згаснуть листя кольори,
Й дощі розмиють сонячну блакить.
Це все ознаки осені пори,
Та, попри все, потрібно далі жить.
І тішитись наявністю життя,
Воно ж у мене, як й у вас, одне.
Ця осінь теж піде у небуття,
Чи, як у Соломона: «Все мине».
Найважливіше у сумний цей час
Не втратити краси нам відчуття.
А щастя ще прийде колись до нас
Обов'язково, бо... Таке життя.
А утро сеется дождём...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2020
Свидетельство о публикации №120103107885
Свидетельство о публикации №120103107885
Рецензии