Пару строчек на манжете о печальных журавлях

...военный штрих тяжёлою строкою
Рвёт память вновь снарядами войны...
http://stihi.ru/2020/10/31/692

Летели журавли прощальным клином, 
Роняя вниз осеннюю печаль!
И клич "Курлы" дождливым серпантином
Им в небе устилал дорогу вдаль.
Смотрели на родные гнезда птицы,
В которых возмужали их птенцы,
Здесь оставались сердца их частицы -
Свой отчий дом оставили юнцы.

Махали вслед росийские березы:
- Назад с весной вернитесь поскорей!
Роняла осень золотые слезы,
Глядя на крылья милых журавлей.

А журавли летели и летели -
Их вдаль манил далёкий горизонт.
Как буд-то там воскреснуть не успели
Все сыновья, ушедшие на фронт.

Ввысь воинов все души улетели
На крыльях белых в дальнюю печаль.
Назад вернуться с фронта не успели -
Для них там солнца круглая медаль.

В жестоком том далеком 41-м,
Над домом круг последний очертив,
Груз 200 душ курлыканьем священным
Форватером почётным вдаль уплыв.

Им нелегко везти металл снарядов,
Разорванных в те годы на земле,
Умыта память под свинцовым градом
Военным треугольником во мгле.

Метались по просторам васильковым
Со смертью подлой инквизиций рок,
Огнём от злобы пепельнопунцовым
Тела кроили вдоль и поперёк.

И караваном медленнопечальным
Везут доныне этот груз они...
Как славы пьедестал гудком
вокзальным
Везут
    в
     о
      с
       п
        о
         м
          и
           н
            а
             н
              ь
               я
                в наши дни.

=GrafBorisfen=30.10.2020/Бермуды/

...щас даже если б дали мильон, так бы не написал...

П/Н
СтратКом ЗСУ / AFU StratCom
8 мая, 00:00  ·
;;“Чорна піхота” Радянського Союзу
“Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами”, – згадував відомий радянський письменник-фронтовик Віктор Астаф'єв.
;Напередодні 9 травня наш північний сусід починає біснуватися та виходити на вулицю з георгіївськими стрічками, вигуками “Побєда! Можем повторіть!”. Завжди цікаво, що саме вони збираються повторювати? 70 мільйонів жертв війни по всьому світу?
; Сьогодні вже не є секретом роль Радянського Союзу у розв’язанні війни та злочини сталінського режиму в період, поки вона тривала.
;; Однак, ми звернемо увагу на тих, кого радянське керівництво свідомо кинуло у м’ясорубку війни й хто ціною свого життя приносив перемогу. Їх називали по різному: “піджачники”, “чорножупанники”, “чорнобушлатники”, але переважно “чорносвитники” – так звана “чорна піхота” Червоної Армії. Ви не знайдете таких назв та понять в офіційних радянських документах – для літопису перемоги радянської влади над нацистами їх і не існувало.
Найбільшого розмаху це явище набуло на звільнених українських територіях, коли на початку 1943 року розпочалася військова мобілізація чоловічого населення, яка також мала репресивний характер – за підрахунками вчених на основі архівних матеріалів лише в ході визволення України до армії призвали близько 3,7 мільйонів осіб.
; “Коли село звільнили, всіх чоловіків від 16 до 60 років – всіх, аби була нога-рука, а чи сліпий-глухий, не важливо – стали брати до війська. Нас “озброїли” – дали по півцеглини та сказали “йдіть, іскупайтє вину кров’ю”, бо ми на окупованій території були. Нас 500 душ вигнали на кригу водосховища, навпроти – якийсь комбінат, німці вибили в мурі бійниці. Сам мур – висотою метрів три. Попробуй через нього перелізти та по кризі до нього добігти. Німці нас підпустили й вдарили кинджальним вогнем. Повернутися не можна було – там сиділи смершівці з націленими нам у спину кулеметами…”, - згадує український письменник  Анатолій Дімаров. – Хлопці  казали, що з 500 душ тоді лише 15 уціліли! А під Ізюмом десять тисяч таких беззбройних поклали…”
; Історик Владислав Гриневич стверджує, що радянська історична наука зумисне уникала теми “чорносвитники”, адже вона таїть в собі багато непривабливих і відверто небезпечних сюжетів, які здатні зашкодити формуванню міфу про звитяжну “Велику Вітчизняну війну”.
; “Я приїхав на фронт, а там комісар батальйону інструктує: коли ви кажете “в атаку”, а вони не встають – стрельни сам у першого-ліпшого, застрель – й інші одразу ж піднімуться, - розповідав учасник війни Олександр Яковлєв. - Німці наступали, ми на них чекали, а коли наступають, страшнувато стає. І ось хлопчина років вісімнадцяти схопився і побіг. Його можна було б просто зупинити, повалити на землю, і за 5 хвилин він би очухався, адже він не складав собі звіту, він не пам’ятав себе. Та командир роти йому одразу ж кулю в спину”.
На українських новобранців, які пережили німецьку окупацію, в Червоній Армії дивилися з підозрою. Їх першими відразу кидали в бій, часто навіть не переодягнувши у військову форму та не забезпечивши зброєю – її  вони мали самі добувати в бою. Таке безжальне ставлення в радянській армії до своїх людей дивувало навіть німців, які називали мобілізованих українців “beutеsoldaten” (трофейними солдатами).
; “З дому вони йшли одягнувши стару фуфайку, сподіваючись, що нова ще стане в пригоді в господарстві. Всі думали, що повернуться додому. З їжі брали з собою кусень хліба і шмат старого сала. А через день-два ми вже ховали їх у братських могилах по 200 осіб з цими ж торбинками й в цих же чорних фуфайках”, - розповідала Тетяна Барабаш, яка була санінструктором під час форсування Дніпра.
Ця ганебна практика набула кульмінації в ході форсування Дніпра у вересні 1943 року. Сотні тисяч бійців, а в першу чергу “чорносвитники”,  кинули у води для форсування Дніпра. Солдати мали пливти, тримаючись за дерева, колоди й дошки.
“Коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному – виходили не більше 5-6 тисяч”, - згадував Віктор Астаф'єв.
; Визволення Києва, яке так героїчно описують російські історики, з помаху кривавої руки “героя” Жукова вдалося ціною декілька сотень тисяч жертв, яких насправді можна було уникнути, якби не провальний наступ на Букринському плацдармі, що передував рішенню про форсування Дніпра. Та і якби операцію не готували “під дату” (до 26-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції), то вочевидь вона б вийшла більш ефективна та менш кривава.
; “Вони мали змити провину перед Батьківщиною та її великим вождем Сталіним”, – стверджує український письменник-емігрант Михайло Дорошенко. Тільки ж яких був їх злочин? Перебування в окупації через невдачі Червоної Армії від часу наступу Німеччини? Що не були призвані до війська на початку війни? Що вижили у “м’ясорубці” 1941 року? Що жили в країні під керівництвом тирана?
“Парад чорної піхоти” продовжувався до самого закінчення Другої світової війни. Саме її існування продемонструвало продовження жорстокої сталінської політики стосовно українців. Цього разу безневинними жертвами стали ті, хто перебував на окупованій території.
Про загальну кількість “чорносорочників” та втрати серед них на сьогодні нікому невідомо. І навряд чи можливо підрахувати. Однак це не змінює факту – Сталін та його генерали здобували перемогу за будь-яку ціну, не нехтуючи убивством сотень тисяч українців, яких використали як “гарматне м'ясо”.
;; Ми шануємо внесок наших співвітчизників у перемогу та сприяємо відновленню пам’яті про зумисне стерті окупантом й агресором сторінки історії України. 
Український інститут національної пам'яті
Центр протидії дезінформації при РНБО України
Центр Стратегічних Комунікацій та Інформбезпеки
Міністерство культури та інформаційної політики України
Збройні Сили України / The Armed Forces of Ukraine
#Друга_світова_війна #Second_World_War #Ніколи_знову #StratCom_UA #СтратКом