Зелений гай уже побагрянів,
Давно зозулі в ньому вже не чути,
Не чути у траві вже й цвіркунів,
Та їхню гру не можна позабути.
Калина у намисті край межі,
І кетяги звисають до землиці.
Все це, наче осінні міражі,
Що сховані в природі, як в скарбниці.
Над ставом нахилася верба,
Себе, наче в люстерку, упізнала.
У неї появилася журба,
Бо осінь і її пофарбувала.
Ще й кущ шипшини теж забагрянів,
Немов в ансамблі ягоди і листя.
Невесело струмок зажебонів
І далечінь видніється імлиста.
Падолисту уже надходить час,
І килими простеляться барвисті.
Не шкодувала осінь фарб-прикрас –
Природа вся в яскравому намисті.
І дощ не змиє барвів-кольорів,
І не додасть він зелені в багрянець,
А під осінню музику вітрів
Прощальний затанцює листя танець.
31.10.2020 р.
Осiннiй мiраж
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120103106252
Свидетельство о публикации №120103106252
Рецензии