Сповiдь вiдвертого чоловiка

I на порозi життя i смертi
Я не шкодую, що був вiдвертим:
Що мiг сказати, що міг зробити, -
Якщо паскудство мішало жити.
Що не скупився на слово щире,
Кому найбiльше в цiм свiтi вiрив...
Не визнавав я стандартiв чинних, -
Жить "по вимозi" - не мав причини.
Я, Боже, вiльним себе вважаю,
Бо Волю й Бога - у серцi маю.
Мої дороги петляли завше,
Де Вiри - мало, багато - фальші.
Шукав я друзiв, терпів - цікавих,
Старався справжнє щось не прогавить.
А свiт - іскристий, а свiт - великий, -
Лишаю в ньому слiд ЧОЛОВIКА!
Брудний, брутальниий, - лиш не байдужий, -
Я iз снобiзмом - у "контрах" дуже.
Я був учора, я є сьогоднi,
I буду завтра, як дасть Господь мiй!
Нутро i мислi - я не ховаю:
Шукаю Жiнку в земному раї.
Я клявсь, мiй Боже, тобi у Вiрi,
I Жiнцi також - кохать без мiри!
Одне-єдине, святе i вiчне:
Кохання - справа лиш ЧЛОВIЧА!
Творця я славлю i Матiр Божу,
I ще кохану - єдину й гожу!
Сплету колиску, збудую хату, -
Заходьте, друзi, бенкетувати!
Я не соромлюсь просить прощЕння, -
Я Словом важу, та ще - Iменням!
Бо тiльки Правда, Кохання й Вiра
Наповнять сили душi i тiла!
Бо на порозi життя i смертi
Я не шкодую, що був вiдвертим!

 Михайло Генсьор.   2020р.