Лишилась звичка номер набирати…
Не раз робила це колись щодень,
Почути голос, про усе спитати,
Для мами написать нових пісень.
Рука сама до слухавки тягнулась
І номер набирався защораз,
Та час так біг, що я сама й незчулось,
Як два світи постали поміж нас.
А хочеться знов номер набирати,
І мамин голос чути, як колись,
Про все в матусі знову запитати,
Як завше, щоб думки в одну зійшлись.
Але такого більше вже не буде,
Більш не почую дорогий дзвінок,
Та в пам’яті лишилась мама всюди,
І нею безліч сходжених стежок.
Вже в слухавку не чую голос мами,
А хочеться його щоразу чуть,
Подвір’ям лиш пройдуся між квітками,
Що мама посадила і цвітуть.
29.10.2020 р.
Нiколи не почую
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120102903661
Свидетельство о публикации №120102903661
Рецензии