Матерія... Її зжирає вічність...
Моє кохання часу не підвладне.
І тіло, сподіваючись на близькість,
Тебе іще приваблювати ладне.
Та вже за тим жалкую, що втрачаю.
Я вже не квітка і не вишня стигла,
І боротьбу зі зморшками програю,
А гарною побути ще не встигла.
Ота, що в дзеркалі, хіба на мене схожа?
Існують дух і плоть невідповідно.
Тому, розстелюючи наше ложе,
Тебе благаю загасити світло...
Криза
© Copyright: Татьяна Алёшина 3, 2020
Свидетельство о публикации №120102800481
Свидетельство о публикации №120102800481
Рецензии