Возвращение... Ирина Боговина

Ирина Боговина
Повернення до землi... за оповiданням О. Дейнеко
http://stihi.ru/2020/10/18/3418
-------------------------------------

              ***
-Щоб я оту землю, як Ви, рогом рив?
До міста поїду, людиною буду,
Побачу розваг там чимало та див,
В селі наковтався пилюки та бруду...
Так батьку відрізав сердитий Микола,
Поївши вареники, вийщов з-за столу,
Зібрав документи у шафі, манаття,
Й поїхав шукати примарене щастя...
В плач мати, а батько на неї ще й гримнув,
З під лоба очима, мов блискавка, зиркнув,
-Як в сина є розум, сам висновків дійде,
Не плач,знай, земля як покличе, приїде...
-Ой людоньки добрі, якщо ж не приїде?
Куди своє щастя шукати син піде,
Що має там їсти, що має там пити,
В чім має в морози зимою ходити?..
І що як знедужає, чи захворіє,
Чи ж скруту без нас подолати зуміє?
-Якщо не приїде-погано ростили,
На сльози даремні не трать, жінко, сили...
Минали роки, працював син у місті,
Міст зводив, якусь поливалку водив,
До батька додому надходили вісті,
Що шлях до кар"єри зробить не зумів...
-Поїдь, привези його,-мовила мати,
-Він вже не малий, сам приїде до хати,
І тиша витала знов в хатніх кутках,
І смуток бринів в материнських очах...
На станцію поїзд приходив під ранок,
І хто приїздив-вже о п"ятій був дома,
Туман огортав дім, дерева, двір, ганок,
Скрізь тиша стояла в степах нерухома...
Не спалось чомусь, встала вдосвіта мати,
Скрип, скинула в сінях тихенько гачка,
Щоб діда спросоння бува не злякати,
Який на весь дім відбивав хропака...
На двір прочинила фарбовані двері,
Схилилась в задумі причіпка оселі,
І раптом завмерла-на ганку Микола!
-Мій синку!-сказала,мов вкопана в коло...
-Мене не чекали?-всміхався їй хлопець,
-Чому ж не чекали?-почув батьків голос,
-Село вже прокинулось, сонце не спить,
Йди,пий молоко, підем сіно косить!..
Дивилась всід мати, як йдуть вони вдвох,
Високі, широкі в плечах, лишать коси,
Всміхалась на вранішній переполох,
Втирала хустинкою радісні сльози...
-Таки повернувся до рідної хати,
До наших степів, до ланів, до землі-...
І раптом побігла обід лаштувати,
Немов молода, як колись, до печі...

**
-Чтоб эту я землю, как Вы, рогом ?.. Нет!..
Я  в  город поеду, чтоб сразу мне в князи,
Увижу немало чудес там... Привет!
В селе  ж наглотался  я пыли и грязи ...
Отцу так отрезал  Микола  сердитый,
Поевши  вареники,  встал деловито,
Собрал документы в шкафу и манатки
И счастье поехал искать без оглядки…
В плач  мать, а отец на нее еще крикнул,
Глазами своими , как молния, зыркнул:
- Коль в сыне есть разум,  сам сделает вывод,
Не плачь, знай, приедет, земля если кликнет…
-А вдруг не приедет он, добрые люди?
И где своё счастье  сынок искать будет?
Что станет он есть  там  и что станет пить он ,
В чем будет  в морозы зимою ходить он? ..
А вдруг занедужит он,  вдруг заболеет,
Несчастье без нас  пересилить сумеет?
-Что ж, коль не приедет, знать , плохо растили,
На  слёзы пустые не трать, жёнка, силы…
Шли годы, работал сын в городе: ездил,
Мост строил,  ещё поливалку водил…
К отцу приходили  неважные  вести,
Мол,  сын  путь к карьере не  проложил.
« Езжай, привези его!»  Слово на слово:
«Не маленький , сам доберётся до дома!»
И вновь тишина в их домашних углах,
Печаль улеглась  в материнских глазах…
На станцию поезд приходит под утро,
И кто приезжал –в пять часов был уж дома,
Туман дом, деревья, крыльцо, всё окутал,
Везде тишина стоит невесомо…
И ей не спалось, встала мать до рассвета,
Скрип, сбросила в сенях неслышно крючок,
Чтоб дед не проснулся случайно на это,
Весь дом содрогался от храпа  ещё…
Во двор приоткрыла тяжелые двери,
К стене прислонилась  у дома…  Не веря
Глазам, замерла -  на крылечке Микола…
-Сыночек! – сказала с чуть слышным укором…
«Не ждали меня?» – усмехается парень
И голос отца : «Почему ж? Ожидали. 
Село уж проснулось , и солнце не спит,
Попей молока, будем сено косить!..»
Смотрела вслед мать, как идут они …Ох!
Высоки, широки в плечах, точат косы,
И  помня про утренний переполох,
Платком вытирала счастливые слёзы.
«Вернулся  в свой  дом,- улыбаясь, сказала.-
К родимой земле, к степям и к полям!»
И сразу готовить обед побежала,
Как будто к младым возвращаясь годам…