Повернення до землi... за оповiданням О. Дейнеко

   
              ***
-Щоб я оту землю, як Ви, рогом рив?
До міста поїду, людиною буду,
Побачу розваг там чимало та див,
В селі наковтався пилюки та бруду...
Так батьку відрізав сердитий Микола,
Поївши вареники, вийщов з-за столу,
Зібрав документи у шафі, манаття,
Й поїхав шукати примарене щастя...
В плач мати, а батько на неї ще й гримнув,
З під лоба очима, мов блискавка, зиркнув,
-Як в сина є розум, сам висновків дійде,
Не плач,знай, земля як покличе, приїде...
-Ой людоньки добрі, якщо ж не приїде?
Куди своє щастя шукати син піде,
Що має там їсти, що має там пити,
В чім має в морози зимою ходити?..
І що як знедужає, чи захворіє,
Чи ж скруту без нас подолати зуміє?
-Якщо не приїде-погано ростили,
На сльози даремні не трать, жінко, сили...
Минали роки, працював син у місті,
Міст зводив, якусь поливалку водив,
До батька додому надходили вісті,
Що шлях до кар"єри зробить не зумів...
-Поїдь, привези його,-мовила мати,
-Він вже не малий, сам приїде до хати,
І тиша витала знов в хатніх кутках,
І смуток бринів в материнських очах...
На станцію поїзд приходив під ранок,
І хто приїздив-вже о п"ятій був дома,
Туман огортав дім, дерева, двір, ганок,
Скрізь тиша стояла в степах нерухома...
Не спалось чомусь, встала вдосвіта мати,
Скрип, скинула в сінях тихенько гачка,
Щоб діда спросоння бува не злякати,
Який на весь дім відбивав хропака...
На двір прочинила фарбовані двері,
Схилилась в задумі причіпка оселі,
І раптом завмерла-на ганку Микола!
-Мій синку!-сказала,мов вкопана в коло...
-Мене не чекали?-всміхався їй хлопець,
-Чому ж не чекали?-почув батьків голос,
-Село вже прокинулось, сонце не спить,
Йди,пий молоко, підем сіно косить!..
Дивилась вслід мати, як йдуть вони вдвох,
Високі, широкі в плечах, лишать коси,
Всміхалась на вранішній переполох,
Втирала хустинкою радісні сльози...
-Таки повернувся до рідної хати,
До наших степів, до ланів, до землі-...
І раптом побігла обід лаштувати,
Немов молода, як колись, до печі...

              ***