Пора Весов... Из Александра Бобошко

Оригінал:


Ось вона і настала -
                пора Терезів та вагань.
Горобинові ягоди -
ніби ченцеві чотки...

Прохоплюся ще поночі -
                і, зголоднілий, у гай:
Цілуватиму осінь
                в багряні вологі щоки.

Пригублю я світанку,
                чолом притулюсь до землі,
Захмелілиі від променів сонця йсолодкої тиші,
Ворогам найлютішим
                назичивши тисячу літ
І себе
      за минулі гріхи
                малодушно простивши.

Золоте, нетривале,
                а ти х закінчишся колись,
І зима-витверезниця
                снігу насипле за комір...

Я поставив три крапки
                з метою уникнути коми,
Не сполохати свято,
                бо довго на нього моливсь..

               
Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Вот она и настала –
                пора колебаний Весов,
кисти спелой рябины –
                как будто монахини  чётки…
Я проснусь ещё затемно
                и, отодвинув засов,
прошмыгну на крыльцо  –
                целовать тихой Осени щеки.


Пригублю я рассвет,
                и листвы золоченый буклет
захочу пролистать –
                и меня успокоит вещунья.
Даже лютым врагам
                напророчу я тысячу лет,
и себе самому
                все грехи малодушно прощу я.


Листопад, мотылёк мой,
                всегда мимолётен твой век,
и зима, отрезвляя,
                насыплет за шиворот снега.
Я поставлю три точки…
                стреножу тем времени бег,
сохранив равновесье
                внутри золотого ковчега.