Ах, как...

Вольный пер. с укр. стих. М. Метелецкой
"Позаяк..."

"Нам страшно, и виски от страха холодеют...
Невежеством ума в тупик приведены,
Мы в прах растерли мир - безумные злодеи! -
Не чуя за собой ни толики вины.
Мы молимся и бьем поклоны, как халдеи,
Не ведая ни в чем раскаянья и слез.
И души, и умы донельзя оскудели -
Лукавый Вельзевул их выветрил насквозь...
               Анатолий Матвийчук

Скорее бы мне в осень перейти!
Коснуться охры нежно-золотой,
Пока мой сад зарею налитой
У Господа на праведном пути...

Подумать бы о небе заревом...
Октябрь только плечи оголил,
Но голод на плоды не утолил,
И рано горевать о прожитом...
 
Не лучше ль пробежаться с ветерком?!
Гоняет осень тучек табуны,
Не ведая ни казни, ни вины,
Колдуя вальс летающим смычком...

Танцует дождь по-летнему косой,
В окошки барабаня без конца,
Смывая пыль с ажурного крыльца -
Веселый, бесшабашный и босой...
   
Ах, как его люблю! Он ласковый такой!
Печаль мою снимает, как рукой...

оригинал

Позаяк

"Нам страшно аж до холоду на скронях,
Невіглаством припертим до стіни,
Ми в порох світ розтерли на долонях,
А на сумлінні - жодної вини.
Ми молимось і б'єм поклони тупо,
Не знаючи розкаяння і сліз,
Та душі наші - наче шкаралупи,
З яких поцупив Дух лукавий біс."
                Анатолій Матвійчук


Мерщій збирайся в Осінь зазирнути! -
Ковтнути враз охряних кольорів,
Допоки сад в загравах не згорів,
Всю сутність світу Божого збагнути!

Подумай обережно про Планиду,
Допоки жовтень не скида вбрання,
Втлумач собі вразливе визнання -
Не замовляє Осінь панахиду,

А грається із посвіжилим вітром,
Ганяє хмар розкішні табуни,
Не знаючи ні кари, ні вини, -
І Диригент ворожить за пюпітром,

Щоб розгостився та ущавив дощик
В мелодіях цвічиння у шибки,
Щоб змити бруд завзято, залюбки
На вулицях замарених та площах!

Як я його кохаю! Позаяк -
І сум мій змиє жовтня проливняк!