Не думала, що зможу все здолати,
Не вірила, що зможу пережить,
Тепер я їду до пустої хати,
А серце рветься і душа болить.
Вже на порозі мама не зустріне,
Не запитає в мене про дітей.
Мене зустрінуть тільки білі стіни
І сльози градом потечуть з очей.
У хаті все зосталось, як при мамі,
Та тільки мами в хаті тій нема,
Живе вона в моїй душі, як в храмі…
Простилася із нами усіма.
Простилася, але у снах приходить,
Щоночі так провідує мене.
Вві сні в домівці і між квітів ходить…
Закінчилось життя її земне.
Вже хата невеселою зосталась,
Хоч біля хати мамин є квітник.
Тепер могила густо заквітчалась,
А в моє серце біль навік проник.
Закриті двері і холодна хата,
Й ворота не відкриті, як колись.
Не можу більше маму обійняти…
За нас із неба, мамочко, молись.
14.10.2020 р.
Бiль навiк проник
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120101504365
Свидетельство о публикации №120101504365
Рецензии