Мої стежки, неначе павутина,
Я ними йду, а іноді й біжу,
Нанизую, неначе намистини…
Намистом цим я дуже дорожу.
Мої стежки сплелися у орнамент,
Ще й різні візерунки защораз,
Вони лягають, наче на пергамент,
Не потребують дорогих прикрас.
Мої стежки широкі і вузенькі,
Прямі, хвилясті, кручені як гвинт,
Одні з них – довгі, інші – коротенькі,
А деякі створили лабіринт.
Мої стежки і стеляться й петляють,
Ведуть мене…щодня кудись ведуть,
В невідані місцини завертають…
Куди ж вони мене ще заведуть?
Мої стежки…усіх їх пам’ятаю,
І кожен крок, і кожную ходу.
У пам’ять, наче в коси їх вплітаю,
І з радістю я ними завжди йду.
14.10.2020 р.
Моi стежки
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2020
Свидетельство о публикации №120101404576
Свидетельство о публикации №120101404576
Рецензии