Є один лише дім, де з'явитися сили не маю,
де не здатний дивитися навіть в безпам'ятство вікон...
Це, можливо, тому, що не змінююсь з часом і віком.
Це, можливо, тому, що тебе і донині кохаю.
Так, існує любов, і не вірте всім тим, хто не вірить, –
не судилося їм ані вірити, ані любити.
Не судилося їм у обійми кохану схопити
і відчути те щастя, яке не вимірюють міри.
Я не ходжу до дому того і ходити не буду.
Він – ще звикне до іншого, я – вже ніколи не звикну.
Він не зникне ніколи, лиш прикро, що я колись зникну.
Так, я зникну колись, та ніколи тебе не забуду.
Є один лише дім, де з'явитися сили не маю,
де не здатний дивитися навіть в безпам'ятство вікон...
Це напевне тому, що не змінююсь з часом і віком.
Це напевне тому, що тебе і донині кохаю...
Е один лише дiм, де з, явитися сили не маю
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120101307532
Свидетельство о публикации №120101307532
Рецензии