Я три рази казав тобi - люблю

Я три рази казав тобі «люблю».
Ти три рази мені відповідала.
Та людям просто слів завжди замало.
І я на інтонацію молюсь.

Той, перший раз, «люблю» було палким.
гарячим і нестерпним, мов багаття.
Із цим «люблю» так хочеться кохати,
у поцілунку злитися п'янкім...

А вдруге звук «люблю» мав інший смак –
він був між нами давнім добрим другом,
спокійним, рівним: так на небі смугу
лишає світлу високо літак...

А третє те «люблю»... О, третє те...
Таке м'яке, теплесеньке, затишне.
Так січень візерунком білим пише
на склі різдвянім ніжне і святе...

Живу... На інтонації молюсь –
нам тільки слів завжди з тобою мало...
І хочу, щоб завжди відповідала
в тональності, в якій кажу «люблю»...

_______

Доброго времени суток, Миклош! Вот мой перевод. Давно я Вам ничего не писал.
Я трижды говорил тебе «люблю»
И ты мне то же трижды отвечала,
Но людям просто слов обычно мало
И я на интонации молюсь.

И первое «Люблю» ожгло огнем
Костром огромным, ярким и палящим,
Мне так хотелось раствориться в нем
как в поцелуе страстном и пьянящем.

А вкус второго был совсем другой,
Как летний вечер с другом закадычным:
Спокойный, ровный, схожий с той чертой,
Что в небе чертит самолет привычно.

А в третий раз «Люблю» согрело дом
Заботой мягкой, шепотом чуть слышным
Так нам январь на стеклах белым пишет,
О самом главном, нежном и святом.

Живу… На интонации молюсь,
Нам только слов всегда с тобою мало…
И я хочу, чтоб ты мне отвечала,
В тональности, в какой скажу «Люблю».

С уважением, Д.С.

Дмитрий Викторович Середа