Лина Костенко. Апология рыцарства

        АПОЛОГИЯ РЫЦАРСТВА

Там, за веками, за туманом горьким,
где вечность в рог воителя трубит,
была любовь одним фетишем только,
как оберег, что рыцаря хранит.

И жизнь была озарена красою,
любовь и честь ценились больше в ней.
И что там смерть презренная с косою? -
дитя, мужчина, рыцарь светлых дней!

В моих садах мелодии Прованса,
и женщина - краса всех возрастов! -
за нею рыцарь гибнул без аванса,
она ждала лишь цокота подков.

В монастырях, и в замках, и в столицах,
в глухих дворцах, похожих на тюрьму,
Он, если рыцарь, -
о! он, если рыцарь, -
она бросала кипу роз ему.

Гремели вальсы и амуры пели,
но угнетали будни и семья, -
о стены билось женское терпенье:
где рыцарь мой, молитва где моя?!

И хоть вяжите, хоть плетите клетку,
и неизвестно, впереди что ждёт,
он, если рыцарь, то с цветами ветку
она подарит, взглядом проведёт.

           12.10.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


       АПОЛОГIЯ ЛИЦАРСТВА

Там, за віками, за гірким туманом,
де трубить вічність у Роландів ріг,
любов була єдиним талісманом,
а талісман ще звався — оберіг.

Було життя осяяне красою,
любов і честь цінились над життя.
І що там смерть з великою косою? —
мужчина, лицар, сонячне дитя!

В моїх садах мелодії Провансу,
і жінка, жінка, жінка всіх віків! —
за неї лицар гинув без авансу,
вона чекала цокоту підків.

В монастирях, фортецях і столицях,
з глухих палаців, схожих на тюрму,
якщо він лицар, —
о, якщо він лицар! —
вона троянду кидала йому.

Гриміли вальси, пурхали амури,
давили будні, смикала сім'я, —
жіноча туга билася об мури:
де лицар мій, молитва де моя?!

І хоч в'яжіть, хоч плітку або клітку,
хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
якщо він лицар — жінка кине квітку,
на все життя очима проведе.

         Лина Костенко