Твого теплА, свідомо не порушу.
Тепло твоє — мене не полишА.
Ще, навіть сніг тоІшній,
гріє дУшу,
Коли тебе пригадує Душа.
Слова і сни, на спОмині.ЧимАлі!
І світ в якому я перебував.
На пОтяг теж нанизуються дАлі:
ЧасУ хапати бажане – не гав.
А ти – на склі. Твої уявні риси
Окреслює віконниця купе.
Моя любов пригоду перевісить,
Вбачає серце. Серце не сліпе.
Таке було. А вже за рік, опІсля,
Перебуло : де ми – уже не Ми!
І пОтяг мій, моя остання пісня,
В твою —
пекельну прОхолодь зими.
Остання пiснЯ
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120101302520
Свидетельство о публикации №120101302520
Рецензии