Той дощ, що обіцявся вдень,
прийшов вночі. Ми розминулись.
Не стрілись. Навіть не торкнулись.
Нічних калюж сліди лишень.
Не те, щоб я на радість мав
побачити той дощ надію –
дощ в скроні біль легкий засіяв,
і я на зцілення чекав.
Не довелось... Біль втамував
глибокий сон – страждань цілитель,
людського спокою хранитель,
сон всі гріхи дощу прибрав.
І дощ не виправдав надій...
Так і з людьми буває часто:
наобіцяє, що напасті
всі розжене, та і не мрій.
А інший – мовчки прибере
з життя усі твої нещастя...
Я вдячний сну за мить причастя –
він ще не раз мій біль зітре...
Той дощ, що обiцявся вдень
© Copyright: Миклош Форма, 2020
Свидетельство о публикации №120101301970
Свидетельство о публикации №120101301970
Рецензии
