Дістали розпачі пророчі! —
Колись, давно, пророчив птах.
То пУгач врочив серед ночі,
На нас навіюючи страх.
МанУ проймаючи навкОлу,
Відлуння гасло десь в ярах.
Перекликаннями, по кОлу,
Несамовито вІщив птах.
Тоді сказала ти: — Не доля!
І справді, доля підвела:
Тебе узято вітром поля,
Мене — незгОєнням чолА.
Не долЯ
© Copyright: Анатолий Таран 2, 2020
Свидетельство о публикации №120101103126
Свидетельство о публикации №120101103126
Рецензии