Догорают, стихают зарницы
Из Василия Головецкого
Догорают, стихают зарницы,
Пустота поселилась в саду.
Неожиданно мама приснится:
«Почему не приедешь? Я жду!».
И срываешься ты среди ночи,
Чтобы ехать, лететь - а куда?!
Вновь привиделись мамины очи
В опустелых осенних садах.
* * *
Василь Головецький
Віддаляються, гаснуть зірниці,
Порожніє у тихім саду.
Несподівано мама присниться:
«Чом так довго не їдеш?!
Я жду!».
І зриваєшся посеред ночі,
Щоб летіти –
а тільки куди?!
...Знов наснилися мамині очі,
Спорожніли осінні сади…
Свидетельство о публикации №120100908730