В. Сосюра На лыжах

Журавли уж давно отлетели
в тёплый край, опустели гаи.
И земля, вся заснежена, бела
вновь зовёт на просторы свои…

Острый ветер шумит над рекою,
что замёрзла, на солнце блестит.
Мы на лыжах  средь поля  с тобою,
только снег под ногами скрипит.

Как люблю я всю прелесть раздолья,
голубые снежинок цветы!
А вокруг – никого, лишь безмолвье:
ни души, только я, только ты.

Только тени за нами, лишь тени,
только ветер   сметает  следы.
О снегов голубое  плетенье
И горячие губы твои!


На лижах

Журавлі вже давно одлетіли
у далекі і теплі краї.
І земля, вся засніжена, біла,
кличе в срібні простори свої…

Гострий вітер шумить над рікою,
що замерзла і вся – як блакить.
Ми на лижах у полі з тобою,
тільки сніг під ногами рипить.

Як люблю я любов до земного,
Ці сніжинок блакитні цвіти!
А навколо – нікого, нікого,
ні душі, тільки я, тільки ти.

Тільки тіні за нами, лиш тіні,
тільки вітер сліди заміта.
О снігів голубе безгоміння
І гарячі покірні вуста!