Я Світло пізнала і морок потому,
шукала сліпою дорогу додому...
хіба хто навпомацки знайде житло?
До пекла дісталась (до того і йшло).
Немовби без змін все лишилося зовні,-
мої негаразди доволі умовні,
а те, що душа безупинно пала,
мабУть що причина для того була.
Не тре' ні рятунку, ні волі святої,-
я вічність знаходжусь з собою в двобої...
бува перемир'я, але не тривке:
опісля - душевне похмілля гірке.
Ще трохи і з болем ми будем друзяки,
і біси пекельні, як свійські собаки,
хвостами вилятимуть біля ногИ...
а я перестану гукати богів
всіляких релігій, які лише чула,
бо все, що минуло - назавжди минуло!
Змирюсь, пристосуюсь до нових умов
і в пеклі гнітючих позбудусь оков.
Звiльнення
© Copyright: Ева Сокол 2, 2020
Свидетельство о публикации №120100900183
Свидетельство о публикации №120100900183
Рецензии