Я чую синку як скрипка плаче

Я чую синку як скрипка плаче.
Як в небі вольнім вітри співа.
Як ворон з горя на гілці кряче,
Та як зростає що день трава.

Я розумію що все те доля.
Як ріки стогнуть в своїх струмках.
Та як зростає...сила та воля,
В житті держави,-в її роках.

В руках дитячих,в руках солдата.
У батька й сина у матерів.
За мир та спокій іде розплата...
За щастя болем,за стони,-спів.

За стогін,-віра. За віру,-плаха.
Віднині друзі,хай буде так.
І в небі мирнім,-злітає птаха...
У чистім небі,-польотів шлях.

Злітає пісня із уст червоних...
То юний зовсім ще чоловік.
У серці пам'ять приносить з лона.
І з лона ніжність. Вестиме лік.

Кує зозуля далеко чути...
На гіллі в лісі,вона співа.
І запах крові як запах рути...
Несуть на крилах вітрів,-слова.

Я чую синку,я чую рідний...
Я відчуваю і сум,і біль.
Який до нині в мені закутий...
Зібраний серцем...цим,-звідусіль.

Це біль за край наш,за наших діток.
За землю,поле пашню в квіту...
Це запах зливи і запах цвіту...
Посмішку сина,ще золоту.

Мов сонця промінь,теплом обійме.
Неначе сонце зігріє нас.
Я вірю,все в нас ще згодом вийде.
Ще прийде щастя й радощів час.
  (Понкратова,О.В.)