Лина Костенко. Я в сад иду...

           * * *
Я в сад иду, он чёрный и худой,
о яблочке уже он не мечтает.
Лишь шум танцующей листвы порой
ему на память осень оставляет.

В саду я этом детство провела,
меня узнал, приглядываясь зорко.
Так круговертью жизнь его прошла,
он старым стал и обновлялся только.

Спросил он: - Почему ты не пришла
весной моей в час буйного цветенья?

А я сказала: - Ты ведь у меня
один такой вовек, в любое время.

И я пришла не собирать ренклод,
не делать из плодов приобретенье.
Пришли чужие в час твоих щедрот,
а я пришла к тебе в час огорченья.

И это - все мои к тебе права.
Уже исчезло солнце за холмами -
а сад шептал прощальные слова,
багряные, - иссохшими губами ...

         4.10.2020 г.

Перевод с украинского Владислава Бусова


           * * *
Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами —
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова...

         Лина Костенко