526. Василь Стус. Налипли хмары на косой чердак...

Налипли хмары на косой чердак,
Сквозь крышу ранний сумрак просочился,
И даль косматая как бритва заточилась,
Дух не переводя, спешит к тебе беда.
Сиди и жди, когда она хоть словом
С тобой заговорит. Жди – и  конец.
С тобою горе, горе безутешное:
Не пожалеешь, натворив дурного.
К примеру: сделаешь петлю вот так
И прицепить попробуешь к плафону.
Подвесишься - и бог не охоронит,
Удавка - хороша,  беда - тяжка.
Налипнут хмары на косой чердак,
Налипнет на щеку слеза последняя,
Слеза просохнет -  отойдут сомнения,
Но ты себя, как зуб, зря не шатай.
Зря не шатай. Надумал – значит всё..
Налипли хмары. С потолка сочится
Тягучий сумрак. Мысли как убийцы
Идут по следу твоему с ножом.
Рвани себя. От горла и до пят.
Стул падает.

Налипли хмари на похилий дах,
Крізь стелю ранній морок просочився,
І волохаті далі заточилися,
Захекана до хати йде біда.
Сиди і жди, коли вона хоч словом
До тебе озоветься. Жди — і край.
З тобою горе, ой невтішне горе:
Не зглянешся, коли накоїш злого.
Наприклад, так: зсукаєш мотузка
І спробуєш вчепити до плафона.
Завісишся — і бог не охоронить,
Як зашморг — добрий, а біда — важка.
Налипнуть хмари на похилий дах,
Налипне на щоку сльоза остання,
Спливе сльоза — і відійде вагання,
Та наміру, як зуб, не хилитай.
Не хилитай. Надумався — і вже.
Налипли хмари. Скапує із стелі
Тягучий морок. Думи невеселі
Вже ходять за тобою із ножем.
Сотай себе. Від горла до кінцівок.
Упав стілець.