Сумна душа...
Така сумна бо радості не видно.
Хоч з нею краще в світі жити...
Але ж вона навіть в думках,
не може радість за крило вхопити.
Все пролітає радість мимо.
Десь засвітилась й знову тиша...
І день, і ніч сумне безсилля,
душу ятрить і не полише.
І їй так хочеться ридати,
згорнувшись у тугую тятиву,
коли знов чує що чиясь душа
до Бога в небеса спішить на рандеву.
І не закінчується лихо,
щемить душа, війна іде...
Хоч світить сонце золоте,
пташки співають, а трава росте ,
Та радості нема, у моїм краї лихо ,- війна іде.
Сумна душа
© Copyright: Светлана Ганоцкая, 2020
Свидетельство о публикации №120100406797
Свидетельство о публикации №120100406797
Рецензии