Балада про Музу Видиння
юні очі,
дівочі очі
з потойбіччя –
душі твоєї,
таїн в ночі,
кимсь намальоване
обличчя
тоненьким пензлем
фантастичним
із візерункових
лілеїв,
миттєвим контуром
у тиші.
З Любов’ю й ніжністю
до неї…
Така жива
і притягальна.
Той погляд
простягає руки
і шле навстріч
туман кохання,
останній – наче,
на поруки…
Він, мрією
влетів у мене,
аж холодком
кольнуло серце!
З твоєї ласки,
Мельпомено,
що за трагедія
тут в’ється?
«Я твоя Муза»,
встигла змовить,
та, як мозаїка,
раптово,
в росинках райдужних
ізнову
розпалась,
пролунавши словом:
«О, скальд* мій ясний,
сокіл милий –
не маю права я
любити»…
02.04.2010р.
Скальд – давньоскандінавський
поет-співак.
Свидетельство о публикации №120100302633