Моє дитинство, то є поле волошкове!
Живе літа́ у пам'яті безмежній.
Цвіте́ не меркнучи як ба́рви веселко́ві,
Своєю незабутністю бентежній.
В душі маленькі, волохаті квіти
Знайшли свій за́куток що ди́хає в любові!
І здатні з хо́лоду в мороз зігріти,
Як неньчині пісні тепле́нькі колиско̂ві...
Ріднесенькі та синьоокі квіти
З Високим Небом неоглядним в ба́рвах злиті...
Для душ засмучених тихе́нькі вт́іхи,
Що пам'ятають очі мамині блаки́тні.
Любов і туга в полі волошковім.
Там світло, райдуги, дощі, що ллють сльозою...
Там вічність, Бог в промінні світанковім
Там нескінченність Світу вмитого росою!
Поле волошкове...
© Copyright: Любовь Переверзева 3, 2020
Свидетельство о публикации №120100301799
Свидетельство о публикации №120100301799
Рецензии