Серафима Ананасова. я вспахала столько земель
я вспахала столько земель бесплодных
что бесплодна теперь сама;
даже в мае холодно на Обводном
так,
что стынет во рту слюна
ты как мёртвая почва, рябит от трещин
высохли семена;
я перевожу порою
такие вещи,
что густеет во рту слюна
с языков Атлантиды и Вавилона,
чудищ,
лежащих в твоей кровати,
потому размер моего надлома
вряд ли тебе хоть чуть-чуть понятен
ты мертвее, чем мумия в мавзолее
ты холодный, сухой изнутри и ржавый
у меня что-то пахнет горелым,
тлея
кажется это —
конец пожара
твой язык мне понятен, но дик и чужд
мне, пожалуй, ответить нечем;
то, о чём я подумала «по плечу»
утопило меня
как котёнка
в речке
в Петербурге опять отменили лето,
иногда помолчать — панацея зрячих
я устала
и я налагаю вето
на стихи о любви
и других
болячках.
я ўзарала гэтулькі земляў бясплодных
я ўзарала гэтулькі земляў бясплодных
што бясплодная зараз сама;
нават у траўні холадна на Абводным
так,
што стыгне ў роце сліна
ты як мёртвая глеба, мітусіцца ад расколін
высахла насенне;
я перакладаю парою
такія рэчы,
што гусцее ў роце сліна
з моў Атлантыды і Вавілона,
пачвар,
якія ляжаць у тваім ложку,
таму памер майго надлому
ці наўрад табе хоць ледзь-ледзь зразумелы
ты мяртвей, чым мумія ў маўзалеі
ты халодны, сухі знутры і ржавы
ў мяне штосьці пахне гарэлым,
цьмеючы
здаецца гэта -
канец пажару
твая мова мне зразумелая, але дзікая і чужая
мне, мабыць, адказаць няма чым;
то, пра што я падумала "па плячы"
ўтапіла мяне
як кацяняці
ў рэчцы
ў Пецярбургу зноў адмянілі лета,
часам памаўчаць - панацэя відушчых
я стамілася
і я накладаю вета
на вершы пра каханне
і іншых
больках.
Построчный перевод на белорусский язык Максима Троянович
Свидетельство о публикации №120100104099