Продромальний диптих

I
про «невдовзі» ми звлаща у віршах іще поговорим
спокушаєш згадати про зимне злидарки розпуття
але поки моя фіолетовість неба прозора
хоч в агонії літа минанні сподіюсь побути
павутину в порожніх покуттях не треба збивати
ти транслюєш прогноз відчуваю його гіпнотично
на зимівлю в благенькім рядні сповимось зимувати
обійдемо отой "падлолист" хоч якось по дотичній
 ·II
«от вам, маєте!», - кине злидарка в обвітрені лиця
поржавілу надщерблену мідну знецінену решту
і почовгає далі у мороку тінь її ница
не зійшлися бо в неї в ціні лише награні жести
хтось нашепче про змову сеанс завершиться снігами
порожнечі хитка рівновага в екраннім порталі
замаячить над пругом печаль в крижаній амальгамі
лише спогад про літо не киньмо зимі на поталу
***

Навіяне віршем Валерія Сидніна:
***
не те що згодом скорше так - невдовзі
затарабанить заскрегоче здохле листя
й безтарками чи дровами на возі
припхають падолисти по обійстях
і причвала перепічкою бабця
яку геронтофіли щемно люблять
ота злидарка мамі її трясця
вродлива лялька що на ймення "фубпя"
вона вже суне ледь прикривши сором
кленовими долонями у зморшках
а ви й надалі хоч гуртом хоч хором
витьохкуйте її мо" й прийде скорше