Andriy Khaetskiy - Tak hitayetsya svit - En
як калатало втомлене серце.
Серед площі Сан Марко
тримався за втрачений час
і висока вода обіймала
будинки обдерті,
поглинала повітря
і ледь не поглинула нас.
Серед сотень очей
я шукав кольорові й безмежні.
Серед тисяч думок
не знаходив тотожних моїм.
Тільки втрачений час
перевтілив мене на залежність
і залишив стояти
в оточенні давніх руїн.
Осінь дихала так,
ніби дихати більше не буде.
Жовтень тихо тримався
слизьких та крутих берегів.
І висока вода обіцяла
мене не забути.
І утрачений час
не залишив у собі слів.
Колись зійде вода
і стояти не матиму змоги.
У повітрі розчиниться
геть невагомий страх.
Якщо зрештою я озирнуся -
то тільки для того,
щоб побачити спокій
у твоїх безмежних очах.
The world would shake
As the worn out heart would beat.
In the middle of San Marco square
I’ve been holding on to time lost,
and high water would embrace
shabby houses,
was taking in the air
and almost consumed us.
Among hundreds of eyes
I’ve been looking for coloured and endless.
Among thousands of thoughts
I’ve been looking for those close to mine.
But the time that I’ve lost
Has turned me into a dependence
and left me to stand
among ancient ruins.
The autumn would breathe
like it was about to cease breathing.
The October would hold on
to steep and slippery shores.
And high water promised
to never forget me
In the time that I’ve lost
There were no words anymore.
The water will rise one day
And I won’t be able to stand.
The fear having no weight
will melt in the air.
If I finally look back -
I will do it only
to see calmness
In your endless eyes.
(c) Андрій Хаєцький
(с) translated by Maryna Tchianova
Свидетельство о публикации №120092507082