Щось сталося...

Щось сталося...
Осіннє жовте листя
накрило землю.
Хмари за вікном,
нанизані вітрами у намисто,
летять до сонця.
Викоханий сном,

я стелюся частиною паркету
по матовій підлозі.
На столі
листівка невідомому поету
з зображенням мотузки і петлі.

Глибокий видих ранку приховає
останній шанс на першість.
Сум вагань
між пеклом, несвободою і раєм
спотворить зміст реальних спонукань

до власного майбутнього, в якому
безглуздого минулого нема.
Знадвору лине музика знайома.
Сусідка - невесела і німа -

мугикає під ніс собі молитву
до мертвого святого.
Вічність знов
штовхає час зануритись в гонитву
за мрією про мить.
Холодна кров

застигла у моїх звабливих жилах,
руйнуючи геном в передчутті
багатств, з якими впоратись несила
при цьому ошалілому житті.

Черговий день одягнеться у рими,
щоб тицьнути підказки де-не-де.
Щось станеться...
І я залишусь з тими,
хто рими дня опівночі знайде.