Тяжкого погляду липкого павутинням
запутало мене й заколисало...
Божання неприкрите чоловіче,
пекельним жаром тіло обпікало...
А що ж душа? Моя душа мовчала...
Не таяла, не мліла, не здавалась.
Я погляд свій від твого не ховала -
Іронія й Сарказм на бій піднялись.
Віддати тіло на поталу хиті?
Та мить мине, нещасна чи щаслива...
А потім слабкість виправдовувати Миттю?
Міняти спокій на бажання дива?
Немає сенсу!
Мій Сарказм, як льодом
думки й жагу шалену вхолодить.
Я засміялась, сколихнувши подив
в твоїх очах...
Так сміх згасив всю хить.
Іронія Сарказму підкорилась.
Але ж двобій той ще не закінчивсь?..
Павутиння погляду
© Copyright: Людмила Лашкул 2, 2020
Свидетельство о публикации №120092203076
Свидетельство о публикации №120092203076
Рецензии