Неприкаяне бабине літо.
Від сп'яніння, а може, від сну
Дзвін церковний проходить крізь сито
Слів безладних в годину ясну.
Пише осінь уже на звороті
Ще зеленого листя. Дарма -
Не дізнаєшся, що буде потім,
Притуливши чоло до вікна.
Може пам'ять дощенту зотліти,
Жаром стануть її сторінки.
Тільки сонце прогляне крізь віти,
І вагітніти будуть жінки.
Призведуть на світ божий дівчаток,
Долі їх доведуть до пуття.
Осінь, кажуть, це тільки початок
Сподівання, любові, життя.
Неприкаяне бабине лiто
© Copyright: Стах Розсоха, 2020
Свидетельство о публикации №120091904257
Свидетельство о публикации №120091904257
Рецензии