Евгений Онегин на украинском

Это будет интерестно для тех, кто знает украинский язык. Те, которые его не знают, могут перейти на другие стихи на русском языке. Это мой перевод на украинский язык Евгения Онегина, но не полностью, т.к. запал вдохновения закончился. Может потом появится второе дыхание. После украинского перевода, я поместил оригинал А.С Пушкина, но только той части, которая переведена.

Мій дядько нехтував спокуси,
Коли знедужав, в ліжко зліг
Він поважать себе примусив
Та краще вигадать не зміг.
Для інших буде це наука;
О, боже  мій, яка нудьга
Сидіти з хворим то є мука,
так за добою йде доба.
Яке лукавство та підступність
Напівживого розважать,
Йому подушку підкладать,
Та сумно ліки , подавать
Зітхати , думати про нього:
Коли  чорти візьмуть його!

 
Так думав молодий гульвіса,
Летячи в пилу на конях,
Всевишній волею Зевіса
Нащадок всіх, кто є рідня.
Людмили друзів та Руслана!
З героєм мойого роману
Без передмов, не гая час,
Дозвольте познайомить вас:
Онєгін, добрий мій приятель,
Він мешкував на берегах Неви,
Де, може буть, бували ви
Або блищали, мій читатель;
Там де там колись гуляв і я:
Але ця північ - не моя..
Служив відмінно  безперечно,
В боргах був батько як в шовках,
Давав три бали він щорічно
Та проциндрив нарешті вжах.
Євгена  доля  зберігала:
Madame  поперше з ним бувала,
Monsieur продовжив іі шлях.
Дитина жвавий, але милий.
Француз Monsieur l'Abb;, похилий,
Щоб не замучився дитя,
 Всьому його  вчив жартома,
 І Не обтягучись мораллю ,
Злегка за витівки корив
Та в Літній сад гулять водив.
Коли же юності бунтівній
Прийшла Євгенію пора,
Пора надій і смутку ніжній
Monsieur прогнали зі двора.
Ось Євгеній наш на волі;
І  заческа в останій моді ,
Як dandy  лондонський прикид
Нарешті  він побачив світ.
Та по-французьки цілковито
Він спілкувався  і писав;
Мазурку  легко танцював
І кланявся талановито;
Чого ж вам більше?
 Дав  вирок  світ примхливий
Що він розумний дуже милий
Ми всі навчалися потроху
Чого-небудь і як-небудь,
Так вихованням, слава богу,
У нас не дивно блискануть.
Онєгін був на думку хворих
(Суддів рішучих та суворих)
Він вчений малий і педант:
Шо мав щасливийшій  талант
Без натиску в розмові
Торкнутись до всього злегка,
Зі  вченим виглядом знавця
Мовчати  у важливім спорі,
 І викликати смішку дам
Вогнем нежданих епіграм.
Латинь не в моді як-то нині:
Якщо так правду вам сказать,
Він знав доволі по-латині,
Щоб епіграфи розбирать,
Поговорити про Ювеналій,
В кінці листа поставить vale,
Так пам'ятав, хоч і гріша,
Він з Енеїди два вірша.
Шукати він не мав бажання
В  хронологічній таємні
Побутописання Землі:
Він знав чимало анегдотів
Від Ромула до наших днів,
Чим він майстерно володів.


Високой пристрасті не мав
Про думки  за життя - зітхав,
Він  ямба від хорея,
ніяк не  відрізняв.
Гомера  лаяв, Феокріта;
Проте  читав Адама Сміта
І був глибоким економ,
Був здатний міркувать про те,
Чому  держава  багатіє,
Коли, чому і як живе
Що не потрібно злата їй,
Коли продукт держава  має.
Євгену, тато дорікав,
В заставу землі віддавав
Проте, що знав і ще Євгеній,
Переказать мені ніяк;
Бо в чому щирий був  цей, геній,
Що знав наук твердіше всяк.
Для нього все було ізмлада
І праця, мука і відрада,
Все що займало цілий день -
Його неміряна  гордень,
Була наука страсті ніжной,
Яку оспівуав Назон,
Свій вік блискучий та бунтівний
В Молдові скінчив степеной
Що від Італії далеко
І де не чутно було дзвон.


А это оригинал

Мой дядя самых честных правил,
Когда не в шутку занемог,
Он уважать себя заставил
И лучше выдумать не мог.
Его пример другим наука;
Но, боже мой, какая скука
С больным сидеть и день и ночь,
Не отходя ни шагу прочь!
Какое низкое коварство
Полуживого забавлять,
Ему подушки поправлять,
Печально подносить лекарство,
Вздыхать и думать про себя:
Когда же черт возьмет тебя!

Так думал молодой повеса,
Летя в пыли на почтовых,
Всевышней волею Зевеса
Наследник всех своих родных.
Друзья Людмилы и Руслана!
С героем моего романа
Без предисловий, сей же час
Позвольте познакомить вас:
Онегин, добрый мой приятель,
Родился на брегах Невы,
Где, может быть, родились вы
Или блистали, мой читатель;
Там некогда гулял и я:
Но вреден север для меня 1.
Служил отлично благородно,
Долгами жил его отец,
Давал три бала ежегодно
И промотался наконец.
Судьба Евгения хранила:
Сперва Madame за ним ходила,
Потом Monsieur ее сменил.
Ребенок был резов, но мил.
Monsieur l'Abb;, француз убогой,
Чтоб не измучилось дитя,
Учил его всему шутя,
Не докучал моралью строгой,
Слегка за шалости бранил
И в Летний сад гулять водил.
Когда же юности мятежной
Пришла Евгению пора,
Пора надежд и грусти нежной,
Monsieur прогнали со двора.
Вот мой Онегин на свободе;
Острижен по последней моде,
Как dandy 2 лондонский одет —
И наконец увидел свет.
Он по-французски совершенно
Мог изъясняться и писал;
Легко мазурку танцевал
И кланялся непринужденно;
Чего ж вам больше? Свет решил,
Что он умен и очень мил.
Мы все учились понемногу
Чему-нибудь и как-нибудь,
Так воспитаньем, слава богу,
У нас немудрено блеснуть.
Онегин был по мненью многих
(Судей решительных и строгих)
Ученый малый, но педант:
Имел он счастливый талант
Без принужденья в разговоре
Коснуться до всего слегка,
С ученым видом знатока
Хранить молчанье в важном споре
И возбуждать улыбку дам
Огнем нежданных эпиграмм.
Латынь из моды вышла ныне:
Так, если правду вам сказать,
Он знал довольно по-латыне,
Чтоб эпиграфы разбирать,
Потолковать об Ювенале,
В конце письма поставить vale,
Да помнил, хоть не без греха,
Из Энеиды два стиха.
Он рыться не имел охоты
В хронологической пыли
Бытописания земли:
Но дней минувших анекдоты
От Ромула до наших дней
Хранил он в памяти своей.

Высокой страсти не имея
Для звуков жизни не щадить,
Не мог он ямба от хорея,
Как мы ни бились, отличить.
Бранил Гомера, Феокрита;
Зато читал Адама Смита
И был глубокой эконом,
То есть умел судить о том,
Как государство богатеет,
И чем живет, и почему
Не нужно золота ему,
Когда простой продукт имеет.
Отец понять его не мог
И земли отдавал в залог.

Всего, что знал еще Евгений,
Пересказать мне недосуг;
Но в чем он истинный был гений,
Что знал он тверже всех наук,
Что было для него измлада
И труд, и мука, и отрада,
Что занимало целый день
Его тоскующую лень, —
Была наука страсти нежной,
Которую воспел Назон,
За что страдальцем кончил он
Свой век блестящий и мятежный
В Молдавии, в глуши степей,
Вдали Италии своей
И где не слышно было звон