Як хочеться часом подихати морем,
Дивитись на хвилі і просто мовчать,
Відкинуть думок неосилені гори,
Від сонця чоло в капелюсі сховать...
Нехай верещать невгамовані чайки
І в ноги пече, як вугілля, пісок
Хай білі залишаться смуги від майки
Та плечі згорілі печуть до кісток...
Хіба ж це важливо коли в ці хвилини
Про все забуваєш, й над морем летиш
Заплющуєш очі та бачиш картину...
Вдихаєш піони і ... вдома сидиш...
Люба Охман.
Як хочеться часом подихати морем
© Copyright: Люба Охман, 2020
Свидетельство о публикации №120091409163
Свидетельство о публикации №120091409163
Рецензии