Яріє синява, пала, вбирає очі,
І хвиля сонячна за небокрай хлюпоче,
А Часу коло ніби неохоче
Невпинно й невмолимо котить світ.
П'ю сонце й синяву, ковтаю невситимо,
Долонями занурююсь, очима,
І вітер обійма мене: "Летімо!"
Лелітка літа я. Я сонця слід -
В росинці білий світла зародок сліпучий,
Над видноколом зблиск призахідний палючий.
Невпинний Час питлює все, разюче
Все мінить. Котить коло-небозвід.
Лелiтка лiта
© Copyright: Марина Степанская, 2020
Свидетельство о публикации №120091409093
Свидетельство о публикации №120091409093
Рецензии