Золотава осінь плине у сузір'я,
Додає в повітря п'янкого настою.
Колисає сонце тихе надвечір'я,
Заховати сон мій хоче за горою.
Всі дерева разом розмовляють листям,
Щось шепоче вітер: чарівник і мрійник.
І немов ліхтарик світяться обійстя,
Засинає тихо стрибунець-кочівник.
Буде осінь з нами зустрічати зиму,
Різнокольоровий розіславши килим
Там, де я щаслива із тобою йтиму.
То колись він стане чисто-чисто білим:
У зими позичить снігового гриму.
Не буває, люди, щастя запізнілим.
14.09.2020
Осiннiй сонет
© Copyright: Надежда Рубинская, 2020
Свидетельство о публикации №120091408807
Свидетельство о публикации №120091408807
Рецензии
Уж небо осенью дышало.
И лето больше не мешало.
Длиннее становились ночи.
Поэты без любовной рифмы
Иногда скучают очень.
Емельянов-Философов 26.07.2023 22:58 • Заявить о нарушении
И лето больше не мешало.
Длиннее становились ночи.
Поэты без любовной рифмы
Иногда скучают очень.
Емельянов-Философов 26.07.2023 22:58 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.