Життя римоване есе

Нам треба жити кожним днем,
Не ждать омріяної дати.
Горіть сьогоднішнім вогнем,
Бо потім може й не настати.
              Ліна Костенко


Невідворотні днів пороги,
Хіба їм буде десь кінець?
Так що ж, тягти за ними ноги –
У вузол! Всім страхам вінець!
Ось ця пташина – зрання пісня...
Життя ж як лань швидка біжить,
Чого ж нам, людоньки, тут киснуть?
Всю смуту в зародку тушить!
Їй доля бути у притулку –
В багатстві розум хто згубив,
Замість душі – тепер шкатулка
І рідкість, як когось не вбив...
Нам день, як дар – пташини погляд,
Вже на кватирці, загляда
І журавлі летять над полем...
В джерельці най свята вода...
Ця золота пора в природі,
До серця ласку нам несе
І мудрості небесні роди,
Та нашого життя есе.
Любов нікому вже не вкрасти –
Через життя ми несемо;
Як в чистих водах плине ряска,
Урівноваженість сама.
Хмарки, мов ангели пречисті,
Калини красномовна річ,
Ці стіни, хмелем оповиті...
Ви скажете: "Банальний спіч?..."
А я скажу – то красномовність,
Лиш прочитаємо її –
Природи ця багатомовність
В різноманітності країв...
Ось лист зелений загорівся,
А цей збілів, як срібний птах,
А той в мільйонофарбних   рисах...
Й в нас зріє мудрість у літах...

13.09.2020р.