Людмила Юферова. Душа болит, не умирает память...

Автор: Людмила ЮФЕРОВА, страница автора http://stihi.ru/avtor/lyudayuferova
Перевела с украинского языка Инесса СОКОЛОВА

Оригинал http://stihi.ru/2013/05/07/179

*

Прийшла в село подихати бузком,
Послухати легенький шерех часу,
Що котиться за Вічністю слідком,
Ні запаху не має ані маси.

Який тут день довженний, наче рік...
Кують й кують у березі зозулі...
В цю землю предки полягли навік,
І мруть дворища на вітрах поснулі.

Сільську дорогу заплела трава,
По ній побігли пагінці акацій...
І тільки в струни вітер виграва
Тут, на задвірках всіх цивілізацій...

На пагорбі похнюпились хрести,
А в небі крила розправля лелека...
Прости мені, моє село, прости,
Що я пішла в світи чужі далеко...

Який міцний з оцим селом зв’язок...
Любов і сум на землю рідну манять...
Як ніжно пахне голубий бузок...
І як болить в душі немруща пам’ять...
---

В моём переводе

*

Пришла в село сиренью подышать,
И шорох времени послушать легкий,
Катящийся за Веком не спеша,
Без запаха и тяжести в походке.

Здесь день воспринимается, как год…
Кукуют также у реки кукушки…
Здесь кровью землю удобрял народ,
Под ветром скромно спят дворы-старушки.

Покрылись тут дороги все травой,
Побеги побежали от акаций.
Нередко слышен ветра струнный вой
Здесь, на задворках всех цивилизаций ...

А на холме понурились кресты,
А в небе расправляет аист крылья...
Прости меня, моё село, прости,
Что далеко пошла в миры чужие...

Связь крепкую с селом не разорвать,
Грущу о нём, земля родная манит…
Сирени обожаю аромат…
Душа болит, не умирает память.